Козятинське протистояння:»А СУДДІ ХТО?»

 

До написання цього коментаря мене спонукала стаття приватного підприємця Сергія Петричка «Як козятинчани мають відкликати своїх депутатів» в газеті «RIA-Козятин» № 12 від 21 березня 2013 року, де було згадане і моє прізвище. Це вже не перша стаття цього автора, у якій він намагається тиснути на депутатів міської ради, всіляко їм погрожує, застосовує образливі епітети щодо них.
Я не вважаю своїх колег депутатів ні «поліцаями», ні «депутатською гниллю», як охрестили їх Петричко С.П. та його молоді помічники Пузир О.Д. та Шавлюк О.В.
Цікаво, що дає Сергію Пилиповичу моральне право ображати на сторінках газети та інтернет-сайтах сорок депутатів, які представляють інтереси нашої громади, за яких віддали свої голоси жителі міста?
Можливо Сергій Пилипович є видатним громадським діячем, людиною високоморальною, яка поділяє традиційні українські цінності та є авторитетом для більшості козятинчан, молоді, а також старшого покоління? Мабуть що ні!
Можливо, Сергій Пилипович є серйозним підприємцем, виробником, виробничником, справно сплачує кошти до міського бюджету, до пенсійного фонду? Ні!
А може він є щедрим меценатом, спонсором, допомагає дитячим садкам, школам, малозабезпеченим, підтримує фізкультуру та спорт у нашому місті? Мені про це нічого не відомо.
А можливо він відчуває заздрість до діючих депутатів, так як за нього, на його ж виборчому окрузі, його ж сусіди не проголосували?
Стосовно депутатської діяльності хочу зазначити, що «околачивание груш» — це не наші методи.
Мій офіс та депутатська приймальня розміщені в приміщені Асоціації будівельників Козятинщини по вулиці Грушевського, 23, на ганку – державний прапор, телефон 2-46-84. Двері відчинені для усіх.
Зняттям з міського голови звання «Почесного громадянина міста» за допомогою сфальсифікованих підписів ситуацію в Козятині не поліпшити. На мою думку, присвоєння почесних звань діючим чиновникам є недоречним, але жодним чином не впливає на добробут жителів Козятина.
Пріоритетними питаннями сьогодні є забезпечення стабільної роботи житлово-комунальної сфери міста. Було б добре заслухати відповідальних за стан доріг чиновників, дати принципову оцінку їх роботі.
Зрозуміло, що виконувати будь-які соціальні програми без відповідних матеріальних ресурсів неможливо. Тому потрібно зосередитись на питаннях наповнення місцевого бюджету, залучення коштів державного та обласного бюджетів для модернізації нашого міста.
Прикро, що молоді, енергійні люди не займаються корисними справами, а граються дитячими рулетками, фантазують з приводу формування «розстрільних» команд, засмічують медіа-ресурси своєю по-дитячому наївною писаниною.
Депутат Козятинської міської ради Валентина МІКЛУХА,
26 Березень, 2013,
http://komr.gov.ua

 

Козятинське РІА краде чужі матеріали

Виявилося, що під прізвищем «лжеавтора» вказано телефон Євгена Білоуса, регіонального видавця вищезгаданої газети, який всю відповідальність за скоєне миттєво переклав на вінницького редактора РІА-к Артема Фляжнікова. Що ж, телефоную до нього. Довго на іншому кінці мені розповідають про те, що абонент не може прийняти мій дзвінок, але через деякий час Артем сам передзвонює мені. Пояснюю йому ситуацію, пан редактор довго вибачається, пропонує якось залагодити ситуацію. Найбільше мені сподобалася пропозиція «а давайте ми вам заплатимо». Пропоную йому у наступному номері РІА опублікувати вибачення та спростування міфічного авторства, та наперед знаю: ніколи та нізащо такого у козятинській РІА не допустять, така вже там редакційна політика. Політика підлості і обману читачів, брехні, безграмотності та «інтернетовських» матеріалів. Вибачте, довго мовчала, та далі вже нікуди, моральна межа перейдена.
Чому ця газета дозволяє лити бруд і обзивати найостаннішими словами(і на ринку не завжди почуєш таку відбірну лайку)на своєму сайті колег-журналістів із конкуруючих видань, з якими ще нещодавно пан Білоус працював в одній редакції, дозволяє собі оцінювати їхній професійний рівень у той час, коли на сторінках козятинської РІА друкується відвертий плагіат, «чорнуха» з трупами та передрук матеріалів «столітньої давності», коли у цих «професіоналів газетного менеджменту» виходять жіночі поздоровлення із чоловічими фотографіями та з купою граматичних та стилістичних помилок? Куди дивиться президент корпорації РІА пан Човган? Чи була хоч якась його реакція на відкрите звернення до нього козятинців, що було опубліковане у тій же РІА та на кількох Інтернет-сайтах?
Скоріш за все, думку тисяч читачів просто проігнорували, адже і керівництво, і дописувачі — язик не повертається людей, що працюють неофіційно і майже задарма,(адже 500 гривень то не зарплатня, а насмішка), назвати журналістами — так і не змінилося.  Помилки ніде не ділися, все лише стає гірше, і гірше. Чи, може у тому й заключається головний принцип роботи: ЧИМ ГІРШЕ, ТИМ КРАЩЕ? ПІПЛ СХАВАЄ? А де ж декларована повага до читача? Де журналістська та хоча б просто людська етика та норми моралі?
Ганна Собчук

Дитині у школі погрожують? Йдіть до директора!

 

 

 

Сьогодні, на жаль, не рідкість дитяча жорстокість. Кілька років тому в козятинській школі побилися дівчата. Гарні, хороші дівчатка, добрі учениці, у минулому ліпші подруги наставили одна одній синців, повидирали клапті волосся. Довелося втручатися навіть міліції. Батьки ж до останнього не знали, що відбувається у душі їхніх дітей.

 

А минулого тижня все сталося з точністю до навпаки: через вчасне втручання педагогів та психолога вдалося уникнути шкільного конфлікту між ученицями однієї із шкіл Козятинщини. Дорослі у цьому випадку спрацювали дуже професійно і коректно. У результаті дівчата, які заледве не побилися, стали мало не подругами.

Мешканка одного із сіл Козятинського району, мама восьмикласниці Тетянки, знедавна стала помічати, що її доньку ніби підмінили. Дівчинка стала нервовою, часто плакала, боялась виходити з дому навіть за необхідності.

—    Вже кілька днів дитина сама на себе не схожа, — розповідає мама дівчинки Галина. — Ми з нею завжди ділимось одна з одною наболілим, а тому перш за все я почала розпитувати, що доньку турбує, чи не сталося чогось у школі, у класі.

Дівчинка спочатку переводила мову на інші теми, а потім… розплакалась. Виявилось, що до неї вже кілька днів чіпляється дівчина зі старшого на рік класу, спочатку обзивала Тетянку, а сьогодні уже навіть спробувала вдарити.

—    Спочатку за коси смикала, а потім у плечі штовхала, — поділилася образою із мамою Таня, — а на завтра «стрєлку» назначила, казала, що мені «покаже»!

Відмінниця Тетянка, худорлява та найменша за зростом у своєму класі,  просто боялася старшу і майже вдвічі більшу дев’ятикласницю. Тим більше, що причиною агресії стали … ревнощі. Так-так, саме ревнощі через хлопчика, що подобався одній, а інша подобалася йому. Банальний «трикутник» та підлітковий вік— така «гримуча суміш» могла породити що завгодно…

Мама як могла заспокоїла доньку та пообіцяла все залагодити, хоча Таня слізно просила її не йти до школи і нікому нічого не казати. Та жінка вирішила інакше. Вона звернулася безпосередньо до директора школи.

—    Що я тільки не передумала, все не знала, як правильно вчинити, — ділиться переживаннями Галина, — спочатку думала просто поговорити з тією дівчинкою, насваритися на неї, потім вирішила, що цією ситуацією все ж таки мають зайнятися педагоги.

Але хто — класний керівник, завуч, директор, педагог-організатор? Врешті, вирішила йти до директора, як не як — він «господар» школи, і саме він має навести у ній лад. Він хоч і чоловік, але інформацію про «дівочі розборки» сприйняв дуже серйозно. Уважно вислухав жінку, розпитав про можливі причини неприязні дівчаток, і запевнив схвильовану матір, що все вирішить.

—    Не дуже вірилось, що він зуміє «розрулити» цю ситуацію, — каже жінка, — але вже через кілька годин із школи подзвонила донька і сказала, що вони із тією дівчинкою помирилися, і вона навіть попросила вибачення у моєї Тетянки!

Обох дівчаток викликали до психолога школи, де у присутності класного керівника «кривдниці» досить коректно та досконало розпитали «що, де, як і чому». Невідомо, які слова дібрала спеціаліст «по дитячим душам», але результат, як кажуть, не забарився.

—    Коли нас розпитували, я аж плакала, — розповідає Таня, — і та Кіра побачила, як мені образливо те, що вона робила, і їй стало соромно. Вона теж розплакалась і почала у мене просити пробачення.

Після зустрічі у психолога пройшов уже тиждень, дівчатка спокійно спілкуються, ніяких «напружень» у стосунках немає.

—    Ми сьогодні робили стінгазету, та Кіра нам навіть допомагала, — радіє примиренню Тетянка.

 

Ганна Собчук

Як вінничанок дурять на заробітках у Польщі

 

Причин декілька. По-перше, її син вступив на навчання до польського вишу, тож захотіла бути ближче до нього. По-друге, хоча робота і за кордоном, країна усе ж сусідня. Оформлення документів Оскільки подібна поїздка для Світлани була першою, а досвіду ніякого, то для вирішення цього питання вона звернулась до агентства з працевлаштування за кордоном. Обійшовши декілька подібних фірм (принагідно зазначимо, що таких у Вінниці близько десятка – лише на центральній вулиці обласного центру, Соборній, їх більше трьох), вона зупинила свій вибір на тій, яка правила за свої послуги прийнятну ціну. Найвища ціна, яку назвали в одному з агентств, склала 3500 грн. Фірма, яку обрала Cвітлана, попросила за послуги 3200 грн.

При оформленні документів впало в око, що представниця фірми запропонувала поставити підпис про те, що претензій до фірми клієнт не має, ще до того, як послуга була надана. Зазвичай порядні фірми просять зробити це, коли клієнтів вже на вокзалі садовлять у потяг (автобус), відправляючи на роботу. Чи то брак досвіду, чи небажання псувати відносини з фірмою не зупинили від цього, як згодом з’ясувалося, необачного кроку. Протягом місяця документи були готові: співбесіда у польському консульстві – пройдена, робочу візу відкрито. Зазначимо, що вперше її відкривають лише на півроку. Після цього терміну, якщо виникне бажання чи потреба поїхати на роботу знову, чекати відкриття робочої візи доведеться два місяці, проте термін її дії становитиме вже один рік.

Дорога до Польщі Світлані дещо пощастило – вона пристала до групи вінницьких студентів, які вирушали на навчання до Польщі і до місця навчання добирались автобусом. Вартість проїзду склала 750 грн. Досвідчені заробітчани кажуть, що дістатись до Польщі можна й за менші гроші, щоправда, комфорт при цьому відсутній. Наприклад, дістатись до Львова електричкою. Там одразу поруч із залізничним вокзалом стоять автобуси, якими можна дістатись до будь-якого польського міста. Вартість проїзду залежить від конкретного місця і, відповідно, відстані.

Обіцянки і реальність

Зазвичай, українським жінкам у Польщі обіцяють зарплату 500-600 доларів. 700 $ (це 2000 злотих) для жінок досить непогана зарплата. Чоловіки можуть заробити в середньому 900, якщо працювати електрозварником або на оздоблювальних роботах, можна заробити і до 1500 доларів. У зазначеному вище агентстві дуже рекомендували роботу в фірмі з виготовлення сувенірів до різдвяних та великодніх свят. Щоправда, вона сезонна, з вересня до середини грудня, та з другої половини січня до середини березня. І чоловікам, і жінкам обіцяли зарплату у 700 доларів. При цьому гарантували надання житла та харчування. Світлані пощастило не потрапити на цю фабрику-фірму.

Чому пощастило? У Вінниці, під час очікування у черзі до консульства Світлана познайомилася з іншою вінничанкою, Людмилою, яка працювала там і знала умови не з розповідей працівниці агентства, а з власного досвіду. Обіцяний гуртожиток виявився підвальним приміщенням, через яке проходили труби опалення, обгорнені скловатою. Відсутність санвузла та води – такі умови очікували на працівників. Чоловіки та жінки мешкали разом в одному приміщенні, спали на підлозі. Якщо потрібно було пересуватись, мусили переступати через людей, що лежали. Воду носили у півторалітрових пляшках. Щоб умитися вранці та ввечері, потрібно було мати дві пляшки. Воду приносили з собою, з цеху. Туалет знаходився на іншому кінці фабрики. Щоб справити природну потребу, людям доводилось перетинати всю територію. Встиг – добре, ні – вибачай…

Ще один вариант «розводу» – коли людина приїздить вже на місце, а її просять пару днів зачекати. Мовляв, ось-ось має з’явитись підходящий варіант. Людина чекає добу, другу, третю. Гроші на прожиття тануть, мов сніг. І тут пропонують роботу, на яку не кожен пристане. А якщо й погодиться, то навряд чи довго протримається.

Поміркуйте самі: потрібно працювати 12 годин у гумових чоботах (на підлозі вода) у холодильнику (температура + 4 градуси) – розбирати морожену рибу чи креветки. Або ж працювати на фабриці ниток (місто Лодзь). Тривалість робочої зміни – 12 годин. Зміни денні та нічні. Однак жінки, що працюють там, скаржаться на якусь дивну алергію, яку лікують… йодом! Можливо, це й не алергія, якщо лікується саме цим препаратом. Але що шкодить здоров’ю, то це без сумніву.

–Якби агентство розповідало про справжні умови, то ніхто з людей сюди б не їхав, – переконана Світлана. Та проблема зі здоров’ям – не єдина біда заробітчан цієї фабрики. Перші три дні працівник працює безкоштовно. Підступність ще й у тому, що зарплату на такій фабриці виплачують лише 25 числа наступного після відпрацьованого місяця. Тобто, людина фактично працює два місяці, а платять їй за один. Таким чином роботодавець захищає себе від втечі працівників: можливо, комусь і шкода дарувати місяць кривавої праці.

Зазначу, що подібна схема виплати зарплати застосовується і в деяких російських будівельних фірмах, де також працює чимало вінничан-чоловіків. Працювати на фабриці ниток у Лодзі жінкам фізично важко.

— Під час перших чотирьох випробувальних днів тривалість зміни становить 8 годин. На наступний тиждень вона збільшується вже до 12-ти годин. Перерва на обід і відпочинок лише півгодини. Після зміни жінки приходять зморені, немов після каменоломні, – розповідає Світлана. – Буває, що через чотири дні жінці кажуть, що її робота не влаштовує і одразу ж вказують на двері. Інколи придивляються ще тиждень. І лише через два тижні роботи людина дізнається, чи прийнята вона на роботу. Хоча за законом усе повинно відбуватись не так: перед початком роботи повинен бути підписаний контракт, де зазначено і тривалість робочого дня, і час відпочинку, і розмір заробітної платні. Лише після цього людина має приступати до роботи. Однак, як бачимо, у реальному житті усе відбувається дещо інакше.

— Побутові ж умови чудові: чисті просторі кімнати, пральна машинка, чисто, тепло, – продовжує вона. – У Вінниці навіть наймаючи житло, не натрапиш на такі умови.

Та все ж, щоб працювати тут, потрібно мати міцне здоров’я. Ті, хто не бажає миритися з таким станом речей, мають альтернативу. Вони можуть звернутись до посередників із працевлаштування безпосередньо у Польщі. Щоправда, в такому випадку вони будуть змушені щомісяця віддавати зі своєї зарплати по 150 злотих (це 375 грн). Середня заробітна плата жінок-заробітчанок у Польщі становить близько 2 тисяч злотих (5000 гривень). Чоловіки заробляють набагато більше. Якщо запропонована робота клієнта не влаштовує, вінницька фірма-посередник після місяця роботи також пропонує сплатити їй ще (!!!) 150 злотих, натомість вона запропонує іншу. Таким чином, плату за працевлаштування беруть двічі. Та й тут слова не завжди співпадають з ділом.

Зазвичай, усі агентства гарантують, що робітника на місці зустріне роботодавець і доставить до місця роботи. Ця фірма вчинила ще більш оригінально: делегувала свої обов’язки іншим агентам з працевлаштування, тобто зняла з себе відповідальність. Один із таких агентів зателефонував до Світлани, дав номер телефона роботодавця і запропонував самостійно про все домовлятись і так само самостійно добиратись до місця роботи. Отакої! А за що ж тоді заплатили гроші?

Однак заробітчани і самі не сидять, склавши руки. Зокрема, вони обмінюються телефонами між собою, а також дають телефони польських посередників з працевлаштування своїм землякам. Такий нехитрий крок дещо пришвидшує пошук потрібної роботи. Хоча іноді і доводиться очікувати її тиждень-другий. Отож, якщо виявите бажання виїхати на заробітки за кордон, зокрема до Польщі, будьте готові і до таких негативних моментів. Зрозуміло, що передбачити усього просто неможливо. Та принаймні, за можливості візьміть із собою трохи більше грошей. Не зайвим, як бачимо, буде, якщо роздобути якомога більше номерів телефонів своїх земляків за кордоном. Недарма прислів’я каже, що гуртом і батька легше бити. Труднощі також легше долаються гуртом.

Сергій Савченко

Козятинщина:війна між двома гілками районної влади?

 

— Не буду вдаватися в деталі цієї справи, вони є в матеріалах суду, також про них писала газета «Вісник Козятинщини», — пише чиновник. — В цих публікаціях та інтерв’ю голови районної ради робиться спроба представити винною райдержадміністрацію у тому, що півтора мільйона гривень більш ніж півроку залягли не поділеними і не пішли на потреби району. Райдержадміністрація утримувалась від подібних коментарів. Свою позицію та відношення до цього рішення райдержадміністрація висловила в позовних заявах до суду…

В нашому випадку посадові особи районної ради, постійної комісії райради з питань бюджету проігнорували положення бюджетного кодексу, втягнули депутатів в розгляд питання розподілу півтора мільйонів гривень залишку коштів, що утворився на кінець року, при цьому не маючи проекту рішення, як того вимагає регламент самої районної ради. На офіційному сайті районної ради було висвітлено перелік розподілу коштів, він же був наданий депутатами для розгляду на сесії. Не дивно, що депутати районної ради були дезінформовані, кілька разів ще питання переголосовувалось під грубим тиском головуючого, та з порушенням підрахунку голосів. Безумовно, РДА, як головний розпорядник коштів, як виконавець бюджету, яка й акумулювала ці півтора мільйона гривень мала право подати проект рішення підготовлений фінансовим управлінням, таким чином виконуючи свої повноваження, як учасника бюджетного процесу. Натомість районна рада безумовно мала розглядати поданий проект рішення, вносити до нього поправки і приймати його після обговорення на засіданнях комісій та на сесії районної ради. Отже, Козятинська РДА не була проти розподілу півтора мільйона гривень на потреби бюджетних установ району, саме вона й сприяла, щоб ці кошти надійшли до районного бюджету…

Тому РДА вбачала порушення не стільки до самого змісту розподілу, як до форми, по суті, не існуючого рішення, та процедури його прийняття. При цьому вона діяла в межах Конституції України та чинного законодавства. В ході апеляційного розгляду Вінницький апеляційний суд встановив, що районна рада не надала переконливих доказів додержання вимог бюджетного законодавства при прийнятті рішення 9 сесії 6 скликання від 18.04.2012 року. Колегія суддів вважає, що внесення змін до рішення про місцевий бюджет, який стосується бюджетних призначень, без їх схвалення місцевою державною адміністрацією, є порушення процедури прийняття такого рішення, та підставою для його скасування. Такого ж висновку дійшов і Вищий адміністративний суд України з аналогічного спірного питання. Сьогодні в районі нагромадилось чимало проблем соціально-економічного характеру. На вирішення яких потрібні кошти… Тому так гостро, перед кожною районною сесією стоїть питання розподілу коштів. Заяв на їх виділення поступає на багато мільйонів, а в розпорядженні до 2 млн.грн. Зрозумілим також бажання окремих депутатів перетягти, так би мовити «ковдру на себе», на свою галузь, чи бізнесові інтереси…

За таких умов легко маніпулювати поведінкою депутатів, приймати рішення на користь окремих осіб. Все більше очевидною є поведінка керівництва районної ради при вирішенні цього питання… На закінчення хочу сказати, що яблуком розбрату є не півтора мільйона гривень, а бажання окремих осіб перебрати на себе функції виконавчої влади.

Козятинський стадіон — у жертву виборам

Минулого тижня Козятин відвідала команда «95-го КВАРТАЛУ». Артисти такого рівня, скажемо прямо, не тішать своєю увагою наше провінційне містечко, аж тут раптом – таки подарунок від одного з кандидатів у майбутні депутати…

Тисячі городян, і малі, і дорослі відвідали цього дня козятинський стадіон «Локомотив», на якому відбувався концерт знаменитих «кварталівців». Шоу вдалося на славу, «екс-КВНівці» викладалися на повну, народ отримував задоволення. Та якби не одна ложечка дьогтю, яка зіпсувала усю ту передвиборну бочку меду…

Після того, як столичний шоу-десант розібрав свої сценічні лаштунки і від’їхав до Києва, дехто із козятинців просто «ахнули». Звичайно, як завжди, були і купи сміття, і покинуті пляшки з-під спиртного, і навіть шкарпетки у багні, забуті кимсь із «гарячих» фанатів «кварталівців». Та все це дрібниці у порівнянні із станом так важко і довго виплекуваного футбольного поля, яке після заїзду-від’їзду кандидатсько-депутатського шоу перетворилося у поле майже переоране, а від газону залишилися лише самі спогади.

Ці фото вже наступного дня опублікували кілька незалежних один від одного Інтернет-джерел, і козятинці мали змогу висловити своє ставлення до відповідальності організаторів та самого пана кандидата у соцмережах «Однокласники» та «Вконтакте». Ось лише деякі із їхніх коментарів:

— Кто уничтожил футбольное поле?! Кто ездил машинами по поле?! Там такие ямы, что можно футбольным мячом в гольф играть!!!! Как там дальше футбольные матчи проводить?! Что вы на это скажите?!!!!! А чтоб не было мусора надо урны поставить и не было мусора!!! Народ не причём! Не организовали мероприятия и вот результат! — обурюється Серёга[MeSa_rap_ 04]Марценюк.

— Це воно таким і залишиться, чи може все-таки катеренчук не пожаліє грошей і його відновлять? – запитує Руслан Білоус.

— ВАРВАРЫ! Сколько помню этот стадион был лицом Казатина (даже сторож не давал заходить на поле), — пише Василь Благодир, — эти фотки как ножом по сердцу. Теперь посмотрим сколько они вложат денег чтобы, восстановить поле. Слов не осталось ,одни эмоции!

— Бедлам — що ще скажеш, пише Серёга Ямпольський, — напевно нiхто такого в себе у дворi не робить! Мiж iншим прибиральники теж люди, чому вони мають страдати iз за розумовiдсталих?

— Тут говориться не про сміття, воно залишається після усіх масових заходів, — коментуэ Антон Фицик, — говориться про газон на футбольному полі, який дуже довго відновлюється. І організатори повинні були про це подумати.

— Кандидат забашляв … грошей, щоб йому виділили поле на час концерту, так що за прибирання повністю відповідає наша міська влада,самі на таке погодились…І до речі, нічого не змінити, засирали і будуть засирати. пише Сергій Суриков.

— Він робив це перед усім для себе!! Провів чудову піар компанію!!!! — просто крик душі виривається у Олександра Марценюка.—  А тепер подумаємо і порахуємо, скільки грошей він витратив на це дійство????????????? Всі зірки знамениті, гонорари не маленькі, сцена чудова!!! Краще на ці кошти водогін закінчив, а не обяє вже 10РОКІВ!!!!!!!!!!!!!!! Задумайтесь!!!

Дійсно, за неофіційними даними, на вищезгадане шоу кандидатом було витрачено 45 тисяч чи то доларів, чи то євро. Та чи не краще було би ці гроші витратити на щось корисніше, на ту ж допомогу інвалідам чи нову дорогу, та чи мало «проблемних зон» у Козятині?

Хоча за незалежним екзитпулом, який проводить «Типовий Козятин» (http://vk.com/tipkaz), саме цей кандидат є фаворитом козятинців у передвиборних перегонах. Земляки, у нас ще є час, може варто задуматися над своїм вибором?..

Ганна Собчук

Варто задуматись: мера Ніжина облили помиями з відра

21 вересня сесія міської ради почалася незвично. Депутати Ніжинської міської ради не встигли затвердити порядок денний, як на сесію зайшла досить відома журналістка та кандидат у народні депутати України Ірма Крат (яка балотується в іншій області), яка підійшла до мера м. Ніжина М. Приходька та облила його з відра брудом.

Сама журналістка Ірма Крат сказала, «що такі дії — її відповідь на те, що мер м. Ніжина поширив проти неї не правдиву інформацію щодо тримання хабару , про її приватне життя, цим самим образив її гідність та посягнув на її журналіську репутацію».

Після цієї події, як мера м. Ніжина М. Приходька облили, він встав й пішов з сесії, ніхто не вийшов його захищати — це говорить про те, що М. Приходько не користується авторитетом серед своїх колег та депутатів міської ради.

Всі депутати знають, що М. Приходько постійно в своїх висловлюваннях говорить неправду мешканцям м. Ніжина й постійно обливає брудом кожного депутата та працівника виконавчого комітету Ніжинської міської ради.

М. Приходько створив відповідну газету, яка за його вказівкою фінансується Ніжинським комунальним ринком, в цій гезеті працює певна людина, сам М. Приходько для цієї людини створив всі життєві блага й оточив всіма метеріальними ресурсами, ця людина перебуваючи в житттєвій залежності та працюючи у тій газеті, яка орієнтована на чернуху пише не правду й обливає всіх, в тому числі депутатів, як представників громади брудом.

Мер м. Ніжина сам створив на території громади воювничі настрої та політичне протистояння й за те, що він обливав всіх брудом, то сам накликав на себе такі настрої й призвів до того, що його самого добряче облили брудом. Й як же не згадати відому життєву істину: «У житті нічого не проходить безслідно»!

Вчинок Ірми Крат є героїчним та мужнім тому, що людина що сіє, те хай пожинає! Свобода слова та пюралізм думок повинні бути, але ніколи не слід переходить межу, мер м. Ніжина перейшов межу й отримав гідну відповідь.

 

 

 

Нагадаю, зараз стосовно мера м. Ніжина М. Приходька триває судовий процес: М. Приходько обвинувачується за ст. 368 Кримінального кодексу України за хабарництво у особливо великих розмірах, М. Приходьку загрожує покарання, у вигляді 12 років позбавлення волі та заборона права займати державні посади.

Максим БАГРІНЦЕВ, депутат Ніжинської міської ради, maidan.org.ua

Козятин у переддень виборів:округ № 13

Одномандатний округ № 13 включає міста Калинівка, Козятин і Хмільник і, відповідно, Калинівський, Козятинський та Хмільницький райони Вінницької області. При відсутності безумовних фаворитів у боротьбу за депутатський мандат вирішила вступити рекордне для області кількість кандидатів — 19.

Вважається, що найсильніші позиції — у чотирьох претендентів. Серед них — три діючих депутата Верховної Ради. Це — колишній міністр охорони здоров’я, висуванець Комуністичної партії Юрій Гайдаєв, кандидат від Об’єднаної опозиції «Батьківщина», заступник голови парламентського комітету з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики Микола Катеринчук і позафракційний депутат безпартійний Олександр Шепелєв, який потрапив до парламенту за списком БЮТ, в 2010 р. перебіг до регіоналів, але не залишився і у них.

Ще один сильний претендент на місце в парламенті — безпартійний самовисуванець Петро Юрчишин, директор агропромислового науково-виробничого підприємства «Візит».

З четвірки претендентів найвищі шанси на обрання в парламент — у опозиціонера Миколи Катеринчука. У 2002 р. він вже перемагав на виборах до Верховної Ради в цьому ж окрузі. Команда кандидата працювала в окрузі над тим, щоб виборці відчували результати діяльності депутата. Микола Катеринчук — достатньо впізнаваний загальноукраїнський політик, вміє говорити з виборцями, а додаткові переваги йому дає висунення від Об’єднаної опозиції, повідомляє politika.eizvestia.com.

Депутата-перебіжчика Олександра Шепелєва, який проживає в Донецьку, відносять до групи парламентаріїв, що орієнтуються на впливового заступника глави Адміністрації президента Андрія Портнова. Виборчу кампанію він веде в основному шляхом «засівання» округу. Звучали навіть звинувачення в тому, що нібито кандидат у депутати планує проводити скупку голосів.

Петро Юрчишин відомий як місцевий латифундист і власник молочного комбінату. Він також агітує виборців, виділяючи кошти на потреби жителів округу. У разі обрання обидва бізнесмени будуть орієнтуватися на владу. Хто ж з них переможе, залежить від виборців…

ТЧ, Козятин і козятинці

Відкрите звернення громадян міста Козятин до президента медіа-корпорації RIA Олександра Човгана

Шановний Олександре Юрійовичу! Хочемо висловити свою різко негативну оцінку і звернути Вашу увагу на некоректну та таку, що не відповідає нормам журналістської етики, роботу редакційної колегії газети «RIA-Козятин». Протягом останнього часу щотижневик із професійного, глибокого та цікавого видання перетворився на місцеву пліткарку, що часто публікує неперевірені (але, як кажуть самі журналісти, «смажені») факти, спекулює на людських нещастях, не не- хтує навіть використанням на першій сторінці (тобто такій, що побачать усі, у тому числі і діти, на вітрині кіоску чи газетній розкладці) фотографій трупів, що суперечить усім моральним та етичним правилам!

Мова, зокрема, йде про публікацію «Козятинчанка Ірина кинулася під поїзд» у №38 від 20 вересня 2012 року: у центрі першої сторінки розміщено велику фотографію обезголовленого жіночого тіла, що лежить між рейками. У жінки, про яку йде мова у статті, залишилась сім’я, маленька дитина, її добре знали у мікрорайоні, де вона жила, тому багатьох відверто обурила ця публікація.

Така сама ситуація зі статтею «Козятинчани Жанна та Олександр жахливо загинули під Бердичевом» у №29 від 19 липня 2012 року, де зно- ву використали фото трупа чоловіка у розбитому автомобілі на першій сторінці газети. Заради комерційних амбіцій, заради сенсації журналіс- ти вочевидь знехтували простими етичними нормами та моральними принципами!

Ще одна публікація, що не залишила байдужими козятинчан, «Зарплату повесившейся выдали сразу» у №28 від 12 липня 2012 року, у якій заради чи-то досягнення більшого «трагіз- му», чи-то створення більш різкої картини «несправедливості» щодо стану розрахунків із працівниками комунального підприємства використовується (і навіть як-то кажуть смакується) історія суїциду молодої жінки.

Хочеться нагадати нашим місцевим репортерам: питання журналістської етики повинно стояти на першому місці при виборі тем публікацій, оскільки в гонитві за прибутками та сенсаціями ви часто поступаєтеся моральними принципами та етичними нормами. Спекуляція темами насилля, смерті, подробицями з особистого життя людей нівелюють обличчя серйозного видання, яким себе від часу створення позиціонує «RIA-Козятин». На нашу думку, неетичність не можна приховати за яскравим заголовком або «влучно» підібраною ілюстрацією, адже етика – це те, що лежить на поверхні журналістської діяльності, а її недотримання завжди призводить до певних наслідків. Саме тому хорошому журналісту важливо привчити себе бути етичним з собою та найголовніше з людьми, про яких та для яких він пише.

Офіційна сторінка Козятинської міської ради у газеті РІА-к за 11. 10.2012рік

Мер Козятина про наболіле

«Нас слухають. Чи чують?»

Місцеве самоврядування — це одвічна боротьба між місцевою владою, громадами й органами державної влади. Так вважає віце-президент Асоціації міст України Мирослав Пітцик, один із ветеранів Асоціації міст України, якій днями виповнилося 20 років.

Олександр ГВЕЛЕСІАНІ, мер міста Козятин, Вінницька область:

— Я спостерігаю за розвитком подій у сфері місцевого самоврядування з початку 90-х років минулого століття. Наші громади дорослішають, а з ними — й Асоціація. Сьогодні вона вирізняється з усіх подібних організацій, які нерідко стають «коритом», із якого годуються чиновники. Асоціація міст лобіює наші інтереси на всіх рівнях. Не можу сказати, що все виходить, як ми б того хотіли. Але у нас тепер більше авторитету, та і працювати стало цікаво. Були роки, коли в місті навіть не було конкурсу при обранні депутатів міськради. Зараз зовсім інша справа, і це свідчить про те, що ми недаремно просиджуємо штани. Ми чекаємо адміністративно-територіальної реформи і сподіваємося, що з нашою допомогою цей процес проходитиме і активніше, і результативніше. Сьогодні кожна родина в Козятині має в своїх домівках автономне опалення. Централізовано обігріваються лише установи: школи, дитячі садки, лікарні. Щоб заощадити кошти, ми вже перейшли на альтернативне паливо — торф. Під натиском громади вирішуємо саме ті проблеми, які заважають людям жити. Але утримання житла, високі тарифи ЖКГ дуже всіх хвилюють. Ми чекаємо, що держава все-таки буде контролювати тарифну політику. Чому в одному місті тарифи, скажімо, на воду можуть бути втричі нижчими, ніж в інших? Це — неправильно! Потрібний якийсь єдиний підхід.

Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»