Перший раз в 12-й клас

Шкільний навчальний рік наближається до фінішу. Існує реальна загроза, що у наступному році в деяких 10-класників буде або набагато менше, або, у найгіршому випадку, не буде зовсім. Це пов’язано з тим, що сьогоднішні 9-класники потрапляють у «першу партію» українських школярів, які навчатимуться за 12-річною системою освіти. Тобто, їх чекають не лише 10 і 11, а ще й 12-й клас.

 

Саме через це чимало дев’ятикласників шкіл міста Козятина і сільських навчальних закладів уже готуються покинути стіни рідної школи та продовжити навчання в училищах, технікумах чи коледжах. Наприклад, з 9-А класу Козятинської ЗОШ №2 мають наміри піти 14 учнів.

—    Дванадцятирічна система створена для того, щоб запровадити старшу школу і розвантажити навчальний процес, — розповідає начальник міського відділу освіти Олена Білянець, — розтягнувши в часі освоєння та вивчення шкільних дисциплін. Після закінчення дев’ятого класу учень навчатиметься в старшій школі – це 10, 11, 12 класи. Навчання у старшій школі має бути профільним. Учень вчить поглиблено ті предмети, які потрібні йому для вступу в університет. На Заході ця система освіти існує давно і показує гарні результати. А у нас для запровадження старшої школи ще не все готово — недостатня матеріальна база, існує проблема з підручниками.

—    Дійсно, деякі підручники ми отримали лише у грудні, —  підтверджує заступник директора з навчально-виховної роботи школи інтернату-гімназії Тетяна Олексюк, — ми уже замовили навчальні посібники на наступний рік, так би мовити, наосліп, не бачивши ще, які вони. Надіємось, що вони вчасно надійдуть. До того ж, ми порадились із батьками дітей та вирішили обрати математичний профіль для старшої школи нашого навчального закладу. Але, як воно далі складеться — невідомо.

Директор Козятинської ЗОШ №2 Євгенія Кудрявець каже, що їхня школа забезпечена підручниками. Єдине, що профіль навчання є універсальним, а вибрати якийсь окремий не так то просто.

—    На мою думку, потрібно, щоб у 10 клас йшли ті діти, які прагнуть навчатись у вузах, які зможуть добре вчитись, — зазначає Євгенія Станіславівна, — а хто відчуває, що йому важко буде освоїти цю систему, тому дійсно краще спробувати здобути собі професію в училищі чи технікумі.

Із цією думкою згодні також і більшість дев’ятикласників школи № 2.

—У школі дуже велике навантаження, — говорить 9-класниця Таня Липська, — я вирішила, що це дуже довго — вчитись ще цілих 3 роки після дев’ятого класу. За цей час можна уже якусь професію здобути.

У тому, що 12 років шкільної науки забагато, переконаний іще один учень 9 класу ЗОШ №2 Ярослав Коломієць.

—    Я не хочу закінчити школу у 19 років, — говорить юнак, — тому я вирішив піти після дев’ятого класу навчатись у коледж.

Плюс ще один рік у школі додає педагогам справжнього головного болю, адже комусь у 12-му буде вже 18, а то й 19.

—    В 19 років у нас уже сім’ї створюють, — переконана Юлія, мама учня-дев’ятикласника. — Таке реформування призведе до збільшення татусів і матусь шкільного віку. У 18 чи 19  років лише завершити шкільну освіту — абсурдно, адже в цьому віці хлопці повинні йти в армію, а дівчата можуть захотіти вийти заміж. Я взагалі думаю, що найкращою була все ж десятирічна система. Щоб базова освіта була обов’язковою і закінчувалася у восьмому класі. Дев’ятий-десятий класи — профільне навчання.

Дванадцятирічна система навчання викликала неабиякий ажіотаж в училищах та технікумах. Попит породжує пропозицію. От і ціни за навчання уже в деяких училищах поповзли вгору, а подекуди — збільшились вдвічі!

В школах району ситуація із дванадцятирічною освітою взагалі може призвести до спустошення 10-х класів. Ідея переходу на 12-річну систему освіти не сподобається ані школярам, ані їхнім батькам, а також деяким освітянам. Адже якість знань не залежить від кількості шкільних років.

 

Екскурс у давнину зі смаком цукерок

13 квітня, більш як 40 школярам — учням 1-7 класів Комсомольської загальноосвітньої школи пощастило відвідати два абсолютно різні, але кожен по-своєму дуже цікаві для дітей об’єкти: Вінницьку кондитерську фабрику Roshen та Музей-садибу Миколи Івановича Пирогова.

Першим у туристичному маршруті стояли відвідини Вінницької кондитерської фабрики Roshen. Екскурсія розпочалася з  перегляду цікавого фільму про історію фабрики, розповідь про кондитерську корпорацію,  її продукцію,  а також фабрики, які входять до її складу.

Солодка мандрівка

Школярам із Комсомольської школи розповіли, що Вінницька кондитерська фабрика входить до п’ятірки найбільших кондитерських підприємств України, асортимент фабрики налічує більше 100 найменувань кондитерських виробів, загальним обсягом близько 100 тис. тонн на рік.

На високовиробничих німецьких і австрійських ліній налагоджено виробництво глазурованих і неглазурованих із різними видами начинок вафель і вафельних трубочок. Окрім того на Вінницькій фабриці випускається: бісквітна продукція; карамельні цукерки; пористі шоколадні плитки; шоколадно-пралінові цукерки; глазуровані цукерки; збивні цукерки.

На якийсь час школярики з Козятинщини стали схожими на справжніх технологів «кондитерської справи» — їх попросили одягти білі халати, спеціальні одноразові чепчики та бахали на ноги — для додержання суворих санітарних правил, які існують на всіх фабриках  кондитерської  корпорації.

Комсомольські школярі та супроводжуючі їх педагоги перевдягнулися в санітарний одяг та відправились на екскурсію у цех виробництва вафель,  де отримали рідкісну можливість спостерігати за процесом виробництва та пакуванням вафель «Артек», «Наполітанки», батончиків «Штучка».  Ознайомились з азами технологічного процесу та правилами на даному виробництві. Після екскурсії діти мали змогу скуштувати ласощі — продукцію, що виготовляється на фабриці та ще й отримали сувеніри від Roshen.

Усі були у захваті від солодкої екскурсії. Дітям настільки сподобалася розповідь екскурсовода, що вони майже дослівно запам’ятати її і вже вдома розповідали про побачене батькам, друзям.

Подих історії

Побували того дня юні мешканці Комсомольського і в музеї-садибі з усипальницею видатного хірурга Пирогова, де вже 128 років знаходиться його забальзамоване тіло.  З широко відкритими від цікавості оченятами слухали школярі екскурсовода, що розповідала їм про життєвий шлях та вклад у науку видатного вченого і громадського діяча, основоположника військово-польової хірургії Миколи Пирогова.

Хлопчиків особливо зацікавила експозиція хірургічних інструментів, що ними користувався знаменитий лікар-хірург, дівчатка ж все більше розглядали картини та історичні документи, якими багатий музей-садиба. Всіх без винятку вразила обстановка 19-го сторіччя в кабінеті Миколи Пирогова, у точності збережена досьогодні — з різьбленими меблями, картинами, паперами на робочому столі — усе «законсервовано» так, ніби господар вийшов усього на хвилинку і ось-ось повернеться.

У своєму маєтку в селі Вишня М.І. Пирогов відкрив безкоштовну лікарню, аптеку, яка хоч і не збереглася, але чудово нині відтворена на території садиби. У ній присутні воскові фігури, що зображають самого лікаря, аптекаря, пацієнтів, що очікують прийому – все зроблено з такою натуральністю, що дехто із школярів навіть не вірив, що це ляльки, а не живі люди.

Юні відвідувачі музею мали можливість побувати і в усипальниці, де в спеціальному приміщенні знаходиться труна зі скляною кришкою. Із завмиранням у серці спускалися школярі до усипальниці, дивилися на тіло видатної людини, не нетлінно спочиває уже 128 років. Дехто з дітей хрестився, а дехто — і вклонявся знаменитому хірургові.

Екскурсійний день для комсомольських школярів видався дуже насиченим на емоції та події. Додому поверталися хоч і стомленими, але сповненими вражень і почуттів. Вкотре переконалися, що краще один раз побачити, ніж сім разів почути.

Збій у роботі міського траспорту

Минулої суботи на зупинці біля магазину «Візит» (в народі — «біля пошти») спостерігалося справжнє «стовпотворіння» городян. Не всім їм щастило сісти в під’їзджаючі автобуси, які просто не могли вмістити всіх бажаючих їхати, і ті, кому не пощастило, залишалися на зупинці чекати наступного рейсу.

Дехто, згуртовуючись по три – чотири людини та домовляючись між собою, брали таксі, дехто, в кого були легші сумки — вирушали пішки, та все ж основна маса людей сподівались на міський транспорт.

Мешканці Козятина та району вже звикли до благ цивілізації. Більшість із них чітко знають розклад руху всіх маршруток, що курсують по місту, тому були впевнені: не сіли в цей автобус, сядемо в інший. Але, на жаль, багатьом з них не вдалося вчасно потрапити на автовокзал, щоб з суботніми передпровідними покупками дістатися додому чи до рідні. — — Мої автобуси їздили, в нас все в порядку, — не зміг ніяк прокоментувати ситуацію перевізник Микола Казмірчук, — що стосується інших — не знаю.

Справа в тому, що того дня містом курсувало по одному автобусу замість двох на маршрут, наприклад: одна «двійка», одна «сімка». Яких тільки версій не висовували пасажири. Спинились на тій, що половина міських автобусів поїхали розвозити людей на села — «заробляти гроші», користуючись нагодою (в багатьох селах проводи були в суботу). Але причина виявилась набагато простішою. Того дня деякі міські автобуси не курсували,  тому що їх у рейс не випустили працівники ДАІ.

— В зв’язку із забезпеченням безпеки дорожнього руху, ми не випустили в рейс автобуси перевізника Антонюка, — розповідає начальник Козятинського ВДАІ Сергій Христюк, — його автобуси на час перевірки були в поганому стані (несправні), що загрожувало безпеці пасажирів. На такий випадок в перевізника повинні бути запасні, дублюючі  автобуси, а в нього і такий автобус також стоїть зламаний.

На даний час курсують міські автобусні перевезення проходять за розкладом, усі автобуси їздять визначеними маршрутами за визначеним графіком, і сподіваємося, що подібна ситуація не повториться.

 

Училище приймало гостей-словаків

В рамках програми «Освіта без кордонів» Козятинське училище відвідала делегація Тренчинської  Доправної академії з Словаччини. 8 квітня в актовій залі відбулося свято Дружби. На ньому були присутні гості із Словакії — Мирослав Холчек, начальник управління освіти Тренчинського краю,  Ян Ліптак, директор Тренчинської Доправної академії та двоє його заступників — Йозеф Маєрнік та Єва Михалкова.

Також були присутні мер нашого міста Михайло Висоцький, голова районної ради Валерій Стахов та головний спеціаліст управління освіти Вінницької області А.Даценко.

Лунають державні гімни України та Словаччини. Після цього відбулася відеопрезентація тридцятирічної історії дружби між Тренчинською Доправною академією та Козятинським міжрегіональним вищим професійним училищем залізничного транспорту. Директор училища Андрій Стецюк представив гостей, Мирослав Холчек вручив колишньому директору училища Юрію Зоргачу найвищу освітянську нагороду Словаччини.

Мер міста та голова районної ради теж привітали гостей та подарували подарунки. Своїми спогадами перед присутніми поділилися учні та викладачі, які відвідали нещодавно Словаччину. Учасники художньої самодіяльності училища підготували присутнім святковий концерт.

Цілу ніч у каоліновій жижі

З одинадцятої вечора до шостої ранку, в ніч з п’ятого на шосте квітня простояв у холодній каоліновій жижі мешканець селища Залізничне Василь Білокур. Чоловік, разом з іншими членами товариства рибалок в ту ніч мав сторожувати біля орендованого ставка, але вирішивши, що в таке свято ніхто не буде рибалити і охорона непотрібна, чоловіки розійшлися по домівках. Вирушив додому і Василь.

 

Провівши трохи велосипед в руках, чоловік далі надумав їхати. Але, перекидаючи ногу, зачепився штаниною за сідло, не втримався і впав прямо в річечку, що тече з каолінкомбінату. Спроба вибратися з неї не призвела ні до чого. Збираючись чергувати всю ніч, чоловік одягнувся досить тепло — в дублянку та зимові чоботи. Від ваги тіла та одягу його ноги одразу засмоктало, Василь просто не міг ними поворухнути. Це сталося близько 23.00.

 

Крику ніхто не чув

Василю навіть в найстрашнішому сні не могло наснитися, що з ним таке станеться. Чоловікові довелося стояти в каоліновій жижі, весь час відгортаючи її від себе, цілісіньку ніч, аж до шостої ранку. Не так далеко миготіла вікнами п’ятиповерхівка, чулася музика з сільської кав’ярні. Чоловік кричав, але його не чули, ніхто не спішив на допомогу.

І лише на ранок, коли вже почало світати, та люди вийшли поратись по господарству, Василів крик почув один з мешканців Глуховець та прибіг йому на допомогу. Чоловік одразу зняв з себе пояса та кинув потерпілому, але самотужки він навіть не зміг зрушити його з місця.

 

У швидкій втратив свідомість

Тоді рятівник побіг додому і привів з собою ще трьох сусідів, і вже спільними зусиллями, за допомогою буксировочного троса вони витягли Василя з річки.

Одразу викликали швидку, що доставила чоловіка до селищної лікарні.

Витримавши цілу ніч у холодній воді, тільки в машині чоловік втратив свідомість. До тями пройшов у лікарняному ліжку — вимитий, вкритий ковдрами та обкладений з усіх сторін пляшками з гарячою водою.

Особу потерпілого встановили за посвідченням рибалки, що було в його кишені та зателефонували до Непедівської сільради, щоб сповістили родичів.

— Ми з сином якраз їхали з моєї батьківщини, з проводів, коли нам зателефонували на мобілку, — розповідає жінка потерпілого Тетяна, — мене запитали, де мій чоловік я сказала, що він на чергуванні. Тільки тоді мені розповіли про те, що він в лікарні.

 

Народжений у сорочці

Госпіталізований Василь був недовго, того ж дня його забрали додому, правда температура тіла у нього була понижена — 35 градусів, тож лікар на прощання наказав кожних дві години міряти температуру.

Добре те, що добре закінчується, а потерпілий та його сім’я вважають, що врятував його Бог (пригода сталася з другого на третій день Паски).

—    Я поки всю ніч стояв там, то передумав все своє життя, — говорить Василь, — дуже боявся, щоб не пустили з комбінату воду (час від часу це роблять). Тоді б уже мені був точно кінець.

На жаль, ні Василь Білокур, ні його рідні не знають імен рятівників, але хочуть висловити їм велику подяку за допомогу. Дуже вдячні вони також головному лікарю, (що саме чергував в той день) та медичному персоналу глуховецької лікарні, адже дякуючи їх злагодженим діям чоловік не підхопив навіть нежитю.

Ати бати, йшли в солдати

Восьмого квітня в актовому залі  Козятинської райдержадміністрації відбулися урочисті проводи юнаків до Збройних сил України. 65 юнаків з Козятина та сіл району цієї весни  поповнять лави українського війська. В недалекому майбутньому  вони покинуть свою рідну домівку, матерів і коханих, та підуть служити, виконувати почесний обов’язок захищати Батьківщину, несучи гордо звання Захисника Вітчизни.

Усміхнені, бадьорі, — саме так виглядали на своєму святі майбутні солдати.  От  тільки батьки призовників не змогли тримати  хвилювання, інколи на їхніх очах навіть іскрилися сльози.  Першим привітав юнаків районний військовий комісар, підполковник Микола Янчук.

—     Усі призовники, які сьогодні є в залі,  — у своєму вітальному слові казав районний військовий комісар, — можуть гордитись тим, що вони підуть служити до війська. Відомо, що бажаючих іти в армію зараз багато, а от пригодних мало. Протягом усього березня ми проводили вивчення здоров’я, моральних та фізичних якостей юнаків. І саме ці, присутні  сьогодні тут хлопці найкраще підійшли за рівнем освіти, за медичними показниками. Всі вони довели, що справді хочуть бути солдатами. Я бажаю вам хорошої служби.

Також зі словами вітання виступила  заступник голови райдержадміністрації Олена Касаткіна.

—     Цього року особливий призов, адже він припадає на 65-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні, — зазначила Олена Юріївна, —  наші прадіди і діди вибороли для нас мирне майбутнє. Тепер, юні захисники, ви йдете продовжувати справу ваших прадідів — бути захисниками своєї Вітчизни. Я хочу, щоб кожен призовник не забував свого рідного міста чи села, не забував давати вісточку батькам, а ми чекатимемо вас.

Багато теплих слів було сказано в адресу майбутніх солдатів, окрім цього, звучали підбадьорюючі  пісні. А щоб служба у війську була благополучною,  настоятель церкви пророка Іллі  протоієрей Роман Масира прочитав молитву за юнаків та благословив  їх, окропивши священною водою, та вручив кожному кишенькову ікону.

Близько двох годин тривали урочисті проводи. Призовників  частували смачним короваєм,однак незабаром вони вже скуштують солдатської каші.

—     Той, хто пройшов армію по – іншому дивиться на життя, — говорив керуючий справами виконкому Козятинської міської ради Валентин Кудрявець. — Особливо  приємно було чути, коли на запитання, чи хочете ви служити, усі як один присутні юнаки, ні хвилинки не роздумуючи, сказали: «так, хочу». Бажаю вам гарно нести свій обов’язок перед Батьківщиною.

Батьки ж майбутніх воїнів водночас і радіють, і сумують. Але горді тим, що їхні діти будуть служити в Збройних силах України.

—     Мій син  мав ще восени піти в армію, — розповідає мати призовника Ніна Кухар, — але забрали аж навесні. Я задоволена, і він радий, що нарешті стане солдатом. Звичайно, хвилююсь, та й яка мати не хвилюється за свого сина.

Патріотично  налаштовані на службу у Збройних силах України і самі юнаки.

—     Людина, яка іде служити до армії, без любові до Батьківщини ще не солдат, — каже призовник Дмитро Тітов.

Від імені усіх товаришів Дмитро пообіцяв, що вони гідно виконають свій конституційний обов’язок і повернуться з армії справжніми чоловіками — змужнілими і хоробрими.